ЛУНА́ТИК, а, ч. Хворий на лунатизм. Ані тіні непевності не було в жаднім його русі..; здавалося, що се лунатик, який ані крихти не почуває величезної небезпеки свойого [свого] положення (Фр., II, 1950, 259); Лунатик, — говорили люди, — прагне бути ближче до місяця (Наука.., 9, 1965, 30); * У порівн. Туманов здригнувся, як лунатик від холодної води (Панч, І, 1956, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 555.