ЛЯ́СКАТИ, аю, аєш, недок. 1. перех. і по чому. Ударяти, бити долонею, чим-небудь м’яким або по м’якому, видаючи специфічні звуки. Галя, співаючи, під свій спів обома рученятами по обличчю ляска (Вовчок, І, 1955, 289); Курбала хихотів щасливим юнацьким сміхом і часом ляскав по плечах Кирила (Досв., Вибр., 1959, 323); — Початок добрий, — сказав я, ляскаючи матроса легенько по спині (Ю. Янов., II, 1958, 54); Пастушки з криком біжать під копи, і перші важкі краплі дощу ляскають по їхніх бриликах (Тют., Вир, 1964, 274); // неперех., чим об що і по чому. Ударяти чим-небудь еластичним, видаючи специфічні звуки. Ляскає [Щур] босими ногами об мостину, аж ходить луна (Вас., Вибр., 1950, 128); Він.. пішов геть, голосно ляскаючи капцями по цементній підлозі (Ю. Янов., II, 1954, 79); // неперех., чим. Вимахувати чим-небудь, видаючи специфічні звуки. Троянці, в роги затрубивши, Пустили гончих в чагарі, Кругом болото обступивши, Бичами ляскали псарі (Котл., І, 1952, 181); Дика качка вилась над плавнями, ляскала крильцями і впала в очерет коло самого човна (Н.-Лев., II, 1956, 239); Десь мекали вівці і ляскав батогом вівчар (Головко, І, 1957, 133); // Видавати специфічні звуки, утворювані таким вимахуванням. Семеро сухоребрих шкап спотикається по бруку, креше з його іскри; лунко ляскає батіг кондуктора (Вас., І, 1959, 183); Пролітає перший подув вітру.. Починають ляскати паруси (Ю. Янов., II, 1958, 58).
Ля́скати в доло́ні (доло́нями): а) плескати в долоні (долонями), виражаючи радість, захоплення чим-небудь або нетерпіння. Дівчата сміються, ляскають у долоні і дражнять хлопців (Вас., Вибр., 1954, 130); Хтось із старших серед дітей аж у долоні ляскає: — Ой рушниця ж! (Кос., Новели, 1962, 58); Публіка від нетерплячки почала ляскати в долоні (Бурл., Напередодні, 1956, 137); б) ударяти по долонях, стискаючи руки на знак згоди на певну ціну (про покупця і продавця на ярмарку). Кричали перекупки, божились і ляскали долонями селяни біля возів,.. — усе як і завжди на ярмарку (Головко, II, 1957, 255); Ля́скати зуба́ми — цокати зубами від страху, холоду і т. ін. Та й мордувалося ж скажене бісеня!..зубами, ляска, аж поза річкою лунає (Вовчок, VI, 1956, 271); Побачивши блискавиці, ..тікав, ховався.. — Чур, захисти мене, — шепотів, ляскаючи зубами, Бразд (Скл., Святослав, 1959, 91).
2. тільки 3 ос., неперех. Звучати лунко, з великою силою (про постріли, удари і т. ін.). Біля нього щось тріскало, лопалося, шпурляло снігом у очі.. Йому і в голову не приходило, що то ляскають біля нього розривні кулі (Тют., Вир, 1964, 498); Навколо нас виростають, як сизі дерева, стовпи диму, бухають, ляскають, лопаються снаряди і міни (Багмут, Записки.., 1961, 27); Удари грому ляскали над самою головою, низько, оглушливо (Збан., Сеспель, 1961, 444); // Видавати лункі звуки, ударяючи по чому-небудь. Нахабно сміялось холодне світло і ляскали двері (Коцюб., II, 1955, 189); Тільки десь у класних кімнатах ще лунко ляскали кришки парт (Збан., Між.. людьми, 1955, 161).
3. неперех., перен., розм. Те саме, що ля́пати 3. — Щождо партизанів і таке інше, то ти менше ляскай про це, все-таки не твоя це справа (Сміл., Сашко, 1957, 124).
◊ Ля́скати язико́м — те саме, що Ля́пати язико́м (див. ля́пати). [Ліна:] Ти мені, задрипанко, дивися: перед паничами зуби не скаль і язиком не ляскай! (Мам., Тв., 1962, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 581.