ЛЯ́ЧНО. Присл. до лячни́й. Неприязно й лячно виглядало довкола, навіть виду не було ніякого (Коб., II, 1956, 232); Забув малий безчубко.., як матері за юбку тримався лячно він (Сос., І, 1957, 344); // у знач. присудк. сл. Страшно. [Анна:] Не знаю, але мені так чогось лячно, так чогось сумно, як коли б якесь велике нещастя надо мною зависло (Фр., IX, 1952, 95); Дівчині стало лячно самій у хаті (Козл., Ю. Крук, 1957, 387).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 583.