ЛЯЩА́ТИ, щу́, щи́ш, недок.
1. Видавати різкі, пронизливі звуки. На повороті їх силою інерції звалює в купу, падають одне на одного, вищать, лящать (Гончар, Тронка, 1963, 32); Явдошка аж лящить від сміху (Збан., Єдина, 1959, 364); // Співати, кричати тощо (про птахів та деяких інших живих істот). Пташки та соловейки в вербах аж лящать, неначе дружки на весіллі (Н.-Лев., IV, 1956, 191); Жаби лящали так завзято, що заглушали всякий згук в далекій околиці (Коцюб., І, 1955, 337); Навколо лящали солов’ї (Панч, Гомон. Україна, 1954, 315); // Видавати різкі, пронизливі звуки (про деякі предмети). Литаври лящать, аж відляски розходяться (Мирний, III, 1954, 263); Тут спритний Омелян хитромудро переплів січкарню і кират. Усе до очманіння в голові гуде, лящить, сердиться, виє, вихриться пилом (Стельмах, І, 1962, 111); // Відлунювати високі дзвінкі звуки. Піаніно було гарненьке, а висока зала мала чудовий резонанс, аж луна лящала по світлиці (Н.-Лев., III, 1956, 232); Гучна луна лящала в тонких, зеленавих шибках дрібно погратованих широких вікон (Смолич, І, 1947, 13); * Образно. Дзвоник ніби лящав та верещав, неначе малий опецьок, як зла мати часом стьобає його дубцем (Н.-Лев., IV, 1956, 251).
2. Звучати різко, пронизливо (про голос, сміх людини). Лящить-голосить тонкий та дзвінкий голос першої дружки у хаті молодої (Мирний, III, 1954, 202); Ось і пройшла робоча юрба. Десь уже на селі сухо й різко лящать голоси (Дн. Чайка, Тв., 1960, 87); В сутінках чиїхось воріт лящав збуджений жіночий сміх (Коз., Сальвія, 1959, 146); // перен. Бути сповненим різкими, пронизливими звуками. Весь сонячний майдан лящав дитячим дзвінким щебетанням (Гончар, III, 1959, 457).
◊ Аж за (по́за) ву́хами (у́хами, уша́ми) лящи́ть — їсти з великим апетитом або жадобою. [Явдоха]: Думаєш, не знаю, що ти щовечора запихаєшся солодким, аж за вухами лящить (Кроп., II, 1958, 441); Все військо добре убирало, Аж поза ухами лящало, Один перед другим хватав (Котл., І, 1952, 167); Ізліз пан Коцький на стіл та й почав їсти, аж за ушами лящить (Укр.. казки, 1951, 36); [Аж] у ву́хах лящи́ть — про сприйняття різких, пронизливих звуків. Як заговорять разом усі ув один голос, так нічого і не второпаєш: мов на потоках вода шумить, аж у вухах лящить! (Кв.-Осн., II, 1956, 12); Хоробро кинувся [песик] вперед, вертівся перед вершником і заливався так, що у вухах лящало (Збан., Сеспель, 1961, 305).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 583.