ЛІЛЕ́Я, ї, ж., заст., поет. Лілія. Зглядалися фіалки любо — і з жагою Одна до другої схилялися лілеї (Л. Укр., IV, 1954, 117); На воді лежали широкі темно-зелені листки латаття, а поміж них жовтіли голівки лілей (Ткач, Жди.., 1959, 84); О, як горіли спраглії уста! Де ти тепер, моя хистка лілеє? (Фр., XIII, 1954, 322); Ти руки простягла, лілеє, І плине чорний войовник, Що в білих снах душі твоєї Майнув (Рильський, І, 1960, 176); * У порівн. Наче квітка білої лілеї, завита у чорну хустку, лежала вона бліда-бліда (Мирний, III, 1954, 279).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 515.