Слово "літ" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


ЛІТ1, льо́ту і рідше ле́ту, ч.

1. Те саме, що леті́ння. Один ворон уповільнив літ, ніби завмер на місці (Тют., Вир, 1960, 139); Снаряди падали то тут, то там, скорочуючи літ (Кач., Вибр., 1953, 311); Рання, рясна сивина, Тихим туманом розвійся. Лету в минуле не бійся, Пісне юнацька, ясна (Воронько, Тепло.., 1959, 45); // Те саме, що літа́ння. Над нами з хуркотом промайнув перший табунець чирят як знак початку вечірнього льоту (Досв., Вибр., 1959, 406).

На літ кого, чого — відстань, яку може пролетіти хто-, що-небудь. Кривоніс.. не пробіг і на літ стріли, як побачив ватагу (Панч, Гомон. Україна, 1954, 369).

◊ На льоту́ (лету́): а) під час літання. Гуляла хуртовина по степах, замерзали подорожні, й пташки падали на лету (Довж., І, 1958, 471); б) нашвидку, мимохідь. Син.. щось на лету гукнув батькові, але за гулом, за тупотом Оленчук нічого не розібрав (Гончар, II, 1959, 121); На льоту́ (лету́) хапа́ти (лови́ти): а) ловити кого-, що-небудь, що летить, літає. Ми кидали в двері поштового вагона мішок із сургучевою печаткою і на льоту хапали інший (Жур., Звич. турботи, 1960, 39); б) швидко або мимохідь сприймати, засвоювати або розуміти що-небудь. Надаремно думка силувалася ловити на лету сей або той образ, ..прослідити його зв’язок з іншими (Фр., VII, 1951, 120); Валя кожну мою пораду ловила якось на льоту, вміла її реалізувати (Збан., Малин. дзвін, 1958, 362).

2. спец. Період найінтенсивнішого розмноження летючих комах. Весняний літ мух.. триває від одного до трьох місяців (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 113).

ЛІТ2, а, ч. У давній Литві — грошова одиниця.

ЛІТ… Перша частина складних слів, що відповідає слову літерату́рний, напр.: літконсульта́нт, літфа́к.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 526 - 527.