МАДА́М, невідм., ж.
1. Назва заміжньої жінки у Франції (приєднувана, звичайно, до прізвища), що поширилась і в деяких інших буржуазних країнах; пані. За шинквасом сиділа в надвечірні години мадам Фелісьє — дебела й красива дама рембрандтівського типу, господиня цієї крамнички (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 51); // Увічливе звертання до такої жінки. — Я ж благав її: мадам, Ох, простіть, я не фривольний Гетеанець, я належу До моїх поетів швабських (Л. Укр., IV, 1954, 185); — Мадам! — тихо скрикнув гарнесенький пан Роздобудько, злегка вдарив пані Купу по руці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 261); // Іронічне або жартівливе звертання до жінки. — Ех, як не скочить моя мегера, як не вихопить діжку в мене перед носом, як не забелькоче! "Фе, — кажу, — мадам, навіщо так хвилюватися?" (Коцюб., І, 1955, 200); — Замість любові до людей — вбиваємо їх. — Великодушна мадам, не людей вбиваємо, а фашистів, — з підкресленою галантністю поправив її Андрій (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 58).
2. дорев., розм. Гувернантка. Панни познайомились і завели веселу розмову; бренькали на гітарі, а потім пішли танцювати, показуючи, як вчила їх мадам (Н.-Лев., III, 1956, 186).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 592.