МАЙДА́Н, у, ч.
1. Велике незабудоване місце в селі або місті; площа. У Віфлеємі на майдані Зійшовся люд (Шевч., II, 1953, 314); Сіло сонце. На майдані Сяйні огнища горять І дівчата заквітчані З парубками гомонять (Щог., Поезії, 1958, 245); На майдані коло церкви революція іде (Тич., І, 1957, 56); За невеличким квітником посеред асфальтованого майдану.. високо вгору підвелися сірі масиви будинків (Досв., Вибр., 1959, 217); // Базарна площа. Колись бувало сильний чуженин [чужинець] Слов’ян-рабів виводив на майдани (Л. Укр., І, 1951, 107).
2. Те саме, що майда́нчик 2. Ніч була місячна, світла, вони зупинились на шкільному майдані біля турніка (Гончар, Тронка, 1963, 96).
Будіве́льний майда́н — те саме, що Будіве́льний майда́нчик (див. майда́нчик). На будівельному майдані люди складали в штабелі звезене дерево (Ле, Право.., 1957, 293); Ста́ртовий ма́йдан — місце для запускання ракет. Ракета раптом здригнулась, хмарина густого білого диму затягнула бетон стартового майдану (Собко, Срібний корабель, 1961, 29).
3. діал. Лісова галявина. Зеленіє молода трава по майданах і берегах (Вас., І, 1959, 114).
4. діал. Смолярня.
5. архл. Стародавня могила, розкопана згори.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 597.