МАЙСТРОВИ́Й, а́, е́, рідко.
1. Який займається майстерством (у 1 знач.). — А тих [годинників], що на руці, як ото в тебе, не люблю. Я чоловік майстровий, біля верстата, з терпугом, зачеплю, розіб’ю (Коп., Земля.., 1957, 80); Внизу, над самим Дніпром, розкинувся Поділ.. Тут починалась слава майстрового люду (Цюпа, Україна.., 1960, 135).
2. у знач. ім. майстрови́й, во́го, ч.. Робітник, ремісник. — Ти мало бачив людей.. Є багато й майстрових, усяких ремісників (Мирний, І, 1954, 347); Того ж дня споряджено до Наливайка в штаб вісім посланців, на чолі з паном Скшетуським, зодягненим за майстрового (Ле, Україна, 1940, 231).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 600.