МАКОГІ́Н, го́на, ч. Дерев’яний стрижень із потовщеним заокругленим кінцем, яким розтирають у макітрі мак, пшоно тощо. До Хіврі сікався [Солопій], за макогін хватався, І не на жарт-таки, сердега, розгулявся (Г.-Арт., Байки.., 1958, 61); Хазяїн кинув на стіл ложку, вихопив із макітри макогін і вибіг на двір (Панч, В дорозі, 1959, 185); * У порівн. Як у діжку макогоном, У бубон стукотить (Гл., Вибр., 1957, 132); Голова в його була лиса, справді наче облизаний макогін (Н.-Лев., IV, 1956, 313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 603.