МАЛУВА́ТО, присл. Трохи мало; недостатньо. Працювати малувато; // у знач. присудк. сл. [Юрко (зійшов з човна):] Спасибі, що перевезли. Ось вам і плата за перевоз. (Дає гроші), [1-й гребець:] Два семигривеники, чи не малувато? (Кроп., III, 1959, 92); За кілька днів вітри вивіяли вологу, якої із зими було малувато (Тют., Вир, 1964, 73); Розумний, здібний з нього хлопець. От тільки витримки завжди було малувато (Шовк., Людина.., 1962, 339).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 612.