МАНДА́Т, а, ч.
1. Документ, що свідчить про певні права або повноваження пред’явника. Гей, ".пани".., Дай вам бог спання здорове, Най вам сняться дулі, І вибори, і мандати (Фу., XIII, 1954, 186); Хоч миі делегати фронту, маємо відповідні мандати, проте неорганізованим у лави прохід до.. Марсового поля був уже закритий (Ле, В снопі.., 1960, 302); Мишко так наловчився орудувати мандатом адмірала і примовляти до всіх комендантів та начальників, що пробивав тепер найсильніші загороди й перепони (Кучер, Голод, 1961, 327).
2. іст. Право на управління колишньою колонією Німеччини або частиною колишньої Османської імперії, яке Ліга націй надавала країнам-переможницям після першої світової війни.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 617.