МАНЛИ́ВИЙ, а, е. Який манить до себе; вабливий, привабливий, заманливий. Василь вп’явся очима в манливу постать Таїсії Миколаївни (Хижняк, Невгамовна, 1961, 76); Знов ідеш, і переливається попереду срібна гладь манливих озер, таких принадних і цілющосвіжих (Цюпа, Назустріч.., 1958, 99); В очі привітно глянув [Наливайко], як у безодню лячну і манливу (Ле, Наливайко, 1957, 13); // Який обіцяє успіх, ви́годи, задоволення. В нашій камері знову поселилась манлива надія на порятунок (Збан., Єдина, 1959, 226); — В пропозиції Бачури є манлива думка, є мрія, так би мовити, велика і хвилююча, але ж то тільки мрія (Чаб., Тече вода.., 1961, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 623.