МА́РИ, мар, мн. Ноші для перенесення мерців. Латинці зараз ізробили Абияк мари із дрючків; На них Волсента положили І понесли до земляків (Котл., І, 1952, 230); Зробили [люди] мари з гілок і понесли дороге тіло додому (Гр., Без хліба, 1958, 176); На траурних марах в хмелю забуття Лежать невмирущі герої (Олесь, Вибр., 1958, 64); * У порівн. При березі гори в жалобі, снігами лямовані хмари всі чорні, мов покрив на гробі, під ними узгір’я, як мари… (Л. Укр., І, 1951, 308).
◊ Бода́й (щоб) на ма́рах ви́несло (ви́несли) кого, лайл. — уживається як побажання комусь смерті. — Бодай уже на марах винесли або мене, або її, бо ми ніколи не помиримось! (Н.-Лев., II, 1956, 20).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 627.