МАРМУРО́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до ма́рмур. На синім морі стоїть камінь мармуровий (Чуб., V, 1874, 31); Я пам’ятник собі поставив нетривалий — Не з міді гордої, не з мармурових брил (Рильський, І, 1956, 98); // Зробл. з мармуру або облицьований ним. Найбільше розводився Хоцінський про князя, про те, який в його золотоверхий палац, які в тому палаці покої, зали з мармуровим помостом (Н.-Лев., І, 1956, 158); Мармурові скрині над значними покійниками .. пообсипались та завалились від часу (Коцюб., II, 1955, 121); Лукії добре видно графський садок з білими мармуровими статуями (Донч., III, 1956, 44).
2. перен. Білий, гладкий, як мармур (про обличчя тощо). На мармуровім чолі лежать не дитячі думи (Стар., Облога.., 1961, 7); Раптом у прочиненому вікні другого поверху.. вияснилось проти місяця мармурове обличчя Ярини (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 339); // Який кольором, малюнком нагадує мармур. Жерла прокурених труб підпирали мармурові хмари (Стельмах, На.. землі, 1949, 545); // Зробл. під мармур. Мармурова палітурка.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 630.