МАРОДЕ́Р, а, ч. Вояк, що грабує вбитих та поранених після бою або мирне населення під час війни. Хай головком не стріляє мародерів, що прийшли по п’ятах переможців і грабують вагони. Їх усіх не перестріляєш (Ю. Янов., І, 1958, 209); У місті було майже безлюдно, коли не рахувати кількох мародерів, що хазяйнували в розбитих крамницях (Гжицький, У світ.., 1960, 44); * У порівн. [Коршун:] Не до тебе мені зараз, хочу я зрозуміти, що ти за людина, Малинін, коли можеш, як останній мародер, мертвого обікрасти? (Собко, П’єси, 1958, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 632.