МА́РШАЛ, а, ч.
1. Військове звання, вище за генеральське, що його надає Президія Верховної Ради СРСР видатним особам найвищого командного складу, а також особа, яка має це звання. Початок параду гримить.. Крокують стрільці і танкісти, бійці, генерали і маршал (Бажан, Роки, 1957, 258); Німці тікали з вогневої. Це ще піддало Чернишеві сили, такої сили, що, здавалось, його не міг би тепер зупинити наказ самого маршала (Гончар, III, 1959, 119).
2. Найвище військове звання або чин у деяких чужоземних арміях; особа, що має таке звання або чин. — Нині мусить їхати з Румунії до Варшави маршал Франції Фош (Козд., Ю. Крук, 1957, 458); Він уявляв себе мало не маршалом Манштейном, який одним розчерком пера спрямовує в бій свої танкові дивізії (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 184).
3. дорев. Те саме, що марша́лок 2. Головою цілого повіту бував теж-таки виборний дворянами маршал, пізніше — предводитель дворянства (Мирний, І, 1949, 207); Дехто, мабуть, шкодував, що прийняв запрошення на іменини до повітового маршала і потрапив у пастку (Полт., Повість.., 1960, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 635.