МЕЛЬКО́М, МЕЛЬКОМА́, присл., діал. Дуже короткий час; недовго. Сього Анхизу не бажалось, Щоб попрощатися з синком, І в голову йому не клалось, Щоб з ним так бачитись мельком (Котл., І, 1952, 156); А на умі все одно: коли б побачити [парубка], хоч здалека, хоч одним оком, хоч мелькома (Мирний, І, 1954, 79); Тільки мельком устигла вона глянути на Семена (Сміл., Зустрічі, 1936, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 671.