МЕРЕ́ЖИВО, а, с.
1. Сітчаста тканина з узорами, якою оздоблюють одяг, білизну та ін. предмети домашнього вжитку. Швидко вбігає в кімнату Наталя з якимось мереживом у руках (Вас., III, 1960, 347); Настя кинулась до скрині, вийняла найкращий, найкоштовніший рушник тонкого, ясного, немов травневий день, мережива (Кач., І, 1958, 526); * У порівн. Скрізь, як мереживо, павутиння рівчаків і каналів (Смолич, І, 1958, 55); Його думки плелися, мов фантастичне мереживо (Загреб., Європа. Захід, 1961, 280).
2. перен., яке, чого. Те, що нагадує таку тканину. Павук снував туди й сюди своє мудре мереживо (Гр., І, 1963, 360); Над вікном звисало червоне мереживо дикого винограду (Вільде, Опов., 1954, 78); // Те, що описується, про що розповідається барвисто, витіювато, думається так. Голова моя, мов павук павутиння, снує мереживо думок (Коцюб., І, 1955, 415); А дід, ласкавий бородань, Мереживо оповідань Почав повільно розгортати (Рильський, Сад.., 1955, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 675.