МЕРТВЕ́ЧЧИНА, МЕРТВЕЧИ́НА, и, ж.
1. Трупи тварин; щось мертве.
2. перен., розм. Розумовий і моральний занепад, застій, інертність. Церковщина звільна вбиває також народні школи, засуджуючи їх на бездіяльність і мертвеччину (Фр., XVI, 1955, 152); Ідея бога завжди, присипляла і притупляла "соціальні почуття", підміняючи живе мертвечиною, будучи завжди ідеєю рабства.. (Ленін, 35, 1956, 93); Багатьма прикладами й фактами він [М. Драгоманов] розвінчував націоналістичне крутійство старої "Правди" [журналу народовців], мертвеччину і схоластику її програми (Рад. літ-во, 6, 1964, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 679.