МЕРТВІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Поступово втрачати ознаки живого; ставати мертвим, нерухомим. Смерть вже за плечима. Старий дожидав [Катрі] — як дожидав! І мертвів і оживав.. На завтра і вмер він (Вовчок, І, 1955, 251); Всім нам смерть уготована, її не уникнеш… значить, не треба передчасно мертвіти… (Горький, II, перекл. Ковганюка, 1952, 372); // Те саме, що ціпені́ти. Вони [гості] теж почали по черзі гладити леопардову шерсть, далеко витягуючи руки, внутрішньо мертвіючи перед звіром (Гончар, Таврія.., 1957, 93); // Втрачати чутливість, рухомість; німіти (про частини тіла). Мертвіють руки і ноги.
2. перен. Позбавлятися всього живого. Хіба мертвіють ночі літні, Коли діброви гаснуть в снах? (Ус., Листя.., 1956, 36).
3. Ставати тьмяним, блідим; згасати (про світло, освітлений предмет). Десь на сході, над самим горизонтом вони [зірки] вже сором’язливо починають стухати, і чорне величне свічадо як в’яне, неначе мертвіє від того й блякне (Ле, Міжгір’я, 1953, 161).
4. перен. Ставати відірваним, далеким від життя. Вдень я плентавсь мов у сні, Мертвіла думка (Фр., X, 1954, 206); Внаслідок "бюджетного існування" — газета сохне й мертвіє, теряє [губить] всякий грунт (Еллан, II, 1958, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 681.