МЕТАЛЕ́ВО. Присл. до метале́вий 2, 3. Коли Кузьма Осадчий прорубував свіжу траншею, земля під його бульдозером скреготнула різко, металево (Гончар, Тронка, 1963, 285); Маслов, металево блиснувши очима, приступив до Миколи, вставився поглядом йому в обличчя (Збан., Курил. о-ви, 1963, 140); — Ганнусю! — голос його пролунав владно, металево. — Ганнусю, я ж тебе, здається, прошу… (Коз., Сальвія, 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 684.