МЕТІ́ЛЬ1, і, ж., діал. Метелиця (у 1 знач.). [Старий:] Як страшно б’є метіль і завиває вітер! (Сам., , 1958, 62); Метіль мете, пурга снігами сіє (Мал., Любов, 1946, 4); Двері з пекарні неначе бурею одчинило: Онися вибігла — неначе метіль дмухнула (Н.-Лев., III, 1956, 179).
МЕТІ́ЛЬ2, те́ля, ч., діал. Метелик (у 1 знач.). Пройшов день, два, і з неї цвіт опав, І Маківка осиротіла; Бджола на іншій квітці сіла, Ту погань метелів мовби лихий забрав (Греб., І, 1957, 54); * У порівн. Влетіло щось, як великий нічний метіль, радісне, схвильоване (Вас., II, 1959, 311).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 690.