МЕ́ШКАТИ, аю, аєш, недок.
1. Жити, проживати (у певному приміщенні). Вілла, де я мешкаю, в кращій, тихішій і теплішій частині острова (Коцюб., III, 1956, 406); У тім самім домі, де мешкала учителька Марія, була на піддашші маленька.. комірочка, в котрій Тарас помістився з сестрами (Ков., Світ.., 1960, 63); Оскільки в гуртожитку мешкали тільки нежонаті, на першому поверсі містилися їдальня та майстерня для лагодження одягу (Руд., Вітер.., 1958, 107); // Жити (в гнізді, лігві і т. ін. — про тварин, птахів). Полетів горобчик питати, де сова сидить; сказали йому, що вона в сухому дубі в дуплі мешкає (Л. Укр., III, 1952, 481).
2. рідко. Жити, проживати у певній місцевості, місці. Мешкають [нащадки запорожців] по багнючих [багнистих] місцях та захлюпаних селах славетної на все царство Полтавщини (Мирний, IV, 1955, 367).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 698.