МИГ1, МИГ-МИ́Г, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мига́ти. На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг… (Тесл., З книги життя, 1918, 77); — Було, гребу сіно, — аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Барв., Опов.., 1902, 429); Поїзд рушив.. А повз очі — водокачка, телеграфні стовпи, по дорозі вози з буряками. Миг повз очі (Головко, II, 1957, 7).
МИГ2, а, ч., рідко. Те саме, що мить. Бурхав так вітер.. Бив в очі, стежку з-перед ніг Неначе вкрав в короткий миг (Фр., X, 1954, 314); І чути було в цей миг, Як стукає серце землі (Гончар, IV, 1960, 23).
В оди́н миг; У три ми́ги; В миг о́ка — дуже швидко, в одну мить; миттю. Її жаль перекинувся в один миг у велику радість (Март., Тв., 1954, 300).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 699.