МИГДАЛЕ́ВИЙ, а, е.
1. Прикм. до мигда́ль. Вони нервово продовжували розмову, час од часу лузаючи мигдалеві горішки (Досв., Гюлле, 1961, 74); Мигдалеве дерево; // Власт. мигдалю. Берізка — бур’ян з чудесними мигдалевого запаху квітами (Рильський, III, 1956, 414); // Який складається з дерев мигдалю. Мигдалевий гай; // Який добувають з мигдалю. Мигдалеве масло; // Вигот. з мигдалю, з мигдалем. Мигдалеве молоко; Мигдалеві тістечка.
2. у знач. ім. мигдале́ві, вих, мн. Підродина рослин родини розоцвітих, куди входять мигдаль, вишня, слива та ін. [На Капрі] цілі ліси маслин, солодких каштанів.. Опріч того мигдалеві (Коцюб., III, 1956, 332).
3. Те саме, що мигдалеви́дний. До неї засміялася русява голівка з мигдалевими очима (Панч, II, 1956, 491).
4. Схожий кольором на цвіт мигдалю; ніжно-рожевий. Чорне море засвітилось усіма своїми барвами, кинуло мигдалевий відтінок на пасмо Кримських гір (Логв., Давні рани, 1961, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 699.