МИЗА́ТИЙ, МИДЗА́ТИЙ, а, е, діал. Щокатий. Він угледів між молодицями найпоганшу, огрядну, таранкувату та мизату (Н.-Лев., III, 1956, 362); Коло Уляни тихенькими курчатками горнуться онуки: білявий хлопчик років десяти, вже пастушок, і мизата дівчинка років чотирьох (Тют., Вир, 1964, 216); Біля церкви мидзатий чернець, з копою рудого волосся на голові, торгував "святою водою" (Панч, Гомон. Україна, 1954, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 701.