МИ́ЛИЙ, а, е.
1. Дуже приємний, лагідний у стосунках з людьми; хороший, симпатичний. Учора цілий вечір просидів у мене Мачтет. Був дуже милий, говіркий, жалкував, що з тобою не познайомився (Коцюб., ІІІ, 1956, 194); — Я одружився недавно, років чотири тому, брав найласкавішу, наймилішу дівчину, а вийшла з неї — сказати, так не повірите — домашня пилка (Збан., Любов, 1956, 77); Вона виявилася милою співбесідницею. Трималася просто, невимушена (Руд., Остання шабля, 1959, 68); // Який привертає увагу приємною зовнішністю, приємним виглядом. Андрій Петріїв був парубок коло двадцяти літ, з милими та цікавими рисами лиця, котрі трудно було назвати гарними (Фр., V, 1951, 16); Я поглядав у те симпатичне личко, бачив ті ..милі очі (Коб., III, 1956, 163); Маня була не те що вродливою, але у всякому разі милою жінкою (Вільде, Опов., 1954, 73); Які скрізь картини, то грандіозні, то граціозні, милі! От на північ од Бріярки йдуть рядками верхи, та все пірамідальні (Н.-Лев., II, 1956, 398); // Який викликає почуття задоволення; дуже приємний (про звуки голосу, сміху тощо). Щось є просте й миле у тій промові калатала, якою воно серед тиші й безлюддя обіцяє боронити спокій твого сну… (Коцюб., І, 1955, 415); Ззаду Огея сторожко підступає навшпиньках мале дівчатко.. Раптом воно підстрибує і, розвівши руки, обхоплює його за шию, вибухнувши каскадом милого дзвінкого сміху (Досв., Вибр., 1959, 235); Ми йдемо, і ллється голос милий (Сос., І, 1957, 207); // Пов’язаний з приємними переживаннями. Спасибі Вам, добродію, велике спасибі за ті несказано любі та милі хвилини, які довелося мені пережити, читаючи Ваші талановиті утвори (Мирний, V, 1955, 378); [Палажка:] Такий милий сон був наснився, а він, клятий катюга, взяв та й перебив (Вас., III, 1960, 167); Заснула мати, і на білім чолі Спинився спокій, милий та ясний (Рильський, І, 1960, 152); Вологі березневі вітри дмухають.. на Київ, на Володимирську гірку, розбуджуючи в душі все те ласкаве, миле, далеке, що досі мовби дрімало десь у глибинах (Гончар, Маша.., 1959, 3); // Сповнений привітності, доброзичливості; люб’язний. — У кого се ти хліба позичила? — У Микити у Румая. — Довго, мабуть, гнувся — не давав? — О, де ж там! І трошки ні! Зараз, таки зараз дав, із милою хіттю (Вовчок, І, 1955, 147); Зі мною і пан і пані [Франко] були дуже гречні і милі, кланялись нам усім… (Л. Укр., V, 1956, 337); Брати помирилися та бесідують собі любенько в милій розмові (Тют., Вир, 1964, 229); // ірон. — Від самого рання нічого не їв, а тепер чекай на спеці, поки тебе пустять у хату! Нічого мовити — миле життя розвідача філоксерної комісії (Коцюб., І, 1955, 199).
Ми́лий на вро́ду-приємної зовнішності. [Лев:] На личку білий [син зорі], на вроду милий, золотий волос по вітру має (Л. Укр., III, 1952, 211).
◊ За ми́лу ду́шу — з великим задоволенням, охоче. Він, Матвій, міг сьогодні когось із братів, мов соняшника, зрешетити. Пігловський на його місці за милу душу пригостив би свинцевою начинкою, а Матвій чогось пожалів (Стельмах, І, 1962, 95).
2. Близький і рідний серцю; дорогий. Для милого друга і вола з плуга (Номис, 1864, № 9515); [Настя:] Чи живий ще тут мій милий син Панас? (Н.-Лев., II, 1956, 459); Вітаю Вас, Остапе милий, В миру наречений Павлом! (Рильський, III, 1961, 92); Від цього доторку до милої рідної дитини відчула [Уляна], як щось штовхнуло її в серце (Тют., Вир, 1964, 278); // у знач. присудк. сл. Кожній матері своя дитина мила, а тут сама [мати] бачить, що її Оксана — краса усьому селу (Кв.-Осн., II, 1956, 426); // Про рідну сторону, краєвид і т. ін. Як умру, то поховайте Мене на могилі. Серед степу широкого, На Вкраїні милій (Шевч., І, 1963, 354); Не віриться, що знов побачу я село, давно покинуте, таке до болю миле… (Сос., І, 1957, 261); Просто перед ним, немовби "у проваллі" стіни, такий милий його серцю краєвид — старе колишнє село (Головко, І, 1957, 309); // у знач. присудк. сл. Кожному мила своя сторона (Укр.. присл.., 1955, 77).
Бо́же (го́споди) [мій] ми́лий!, заст. — уживається як вигук, що виражає захват, подив, розпач та інші почуття. Господи милий! Своє лихо, чуже лихо, — не знать, що й робити, що починати (Вовчок, І, 1955, 129); [Семен Мельниченко:] (Підходе до хати). Боже милий! як тут гарно, скільки усякого цвіту! (Кроп., І, 1958, 59); Боже милий! ніхто ще в житті ні разу не поцілував її в руку, .. і тільки за цю велику жалість вона могла б піти за Свиридом на край землі (Стельмах, II, 1962, 26); Світ не ми́лий кому — про стан байдужості, відрази до всього, що оточує кого-небудь. Прийшла додому, — невесело мені, не знаю за що взятись, і світ мені не милий (Барв., Опов.., 1902, 68); — Бачиш, чоловікові світ не милий, а ти лізеш в очі (Збан., Сеспель, 1961, 293).
3. Те саме, що коха́ний 1. Десь біля червоних калин і на чорних пожарищах покинули хлопці своїх милих дівчат (Стельмах, II, 1962, 27); Сміх дівочий Задзвенів голосним дзвіночком, Ніби й справді дівчина мила Тільки в пісні отій тужила (Забашта, Нові береги, 1950, 45); // у знач. ім. ми́лий, лого, ч.; ми́ла, лої, ж. Кохана людина. Якщо зійде моя рута, Остануся тута, Прийде милий в мою хату Хазяїнувати (Шевч., II, 1953, 155); Грає хлопець чорнобривий, мліє даль од звуків тих. І для любої розмови мила стала на поріг (Сос., II, 1958, 63); * У порівн. Нарешті полюбив я Крим, Як друга друг, як милу милий (Рильський, II, 1960, 132).
4. Постійний епітет при дружньому або фамільярному звертанні. От і прибігає один кінь: — Чого, хазяїне мій милий-любий, звеш мене? (Укр.. казки, 1951, 129); — Пани мої милі..! кого мені з вас прохати об моєму Левкові? (Кв.-Осн., II, 1956, 276); [Лікар:] Малюйте, панночко мила, се похвально і для панночки воно теє… показна річ (Л. Укр., II, 1951, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 702.