МИМОХІ́ТЬ, присл. Те саме, що мимово́лі. Радо простила [Краньцовська] йому те немиле слово, що вирвалося йому перше мимохіть (Март., Тв., 1954, 264); У неділю хазяїн з хазяйкою поїхали в Царське Село. Тарас почув мимохіть, що там уперше їздитимуть на залізниці (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 70); Обіцянка самостійно влаштувати свою долю прохопилась у нього мимохіть (Гур., Друзі.., 1959, 38); Дожидаю, що далі.. — Сідайте. Ближче. Отак. Я мимохіть корюся (Вас., Вибр, 1950, 30); Кузька мимохіть узяв у піонервожатого яблуко і розгублено подивився на хлопців — чи справді з’їсти, чи це тільки жарти? (Донч., VI, 1957, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 709.