МИ́РО, а, с. Запашне масло, яке використовують у християнських церковних обрядах. — Ходімо, куме, в піраміду [храм], Засвітим світоч. — І зайшли, Єлей і миро принесли (Шевч., II, 1963, 421); Як на трон колись я злазив, Миром бог мене помазав І сказав: Прав! (Олесь, Вибр., 1958, 320); * У порівн. Вчительша палить цигарку, пахучу, як миро (Мик., II, 1957, 111).
◊ [Всі] одни́м ми́ром ма́зані — про людей з однаковими вадами. Всі попи одним миром мазані (Укр.. присл.., 1955, 21); Що їй тепер діяти? Іти жалітися старшині?.. Всі вони один одного, як чорт болота, держаться; всі одним миром мазані… (Мирний, III, 1954, 29); — Що цар, що імператор — одним миром мазані (М. Ол., Леся, 1960, 55).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 714.