МИРОЛЮ́БНИЙ, а, е. Який любить мир (див. мир11); не схильний до війни, ворожнечі, сварок. Найдужчі, найдорожчі люди і миролюбні в той же час. Які в нас виросли споруди! Яка енергія у мас! (Тич., II, 1957, 241); Радянський народ, вихований в дусі пролетарського інтернаціоналізму, ділиться своїми надбаннями з усіма країнами народної демократії, з миролюбними народами світу (Рад. Укр., 6.XI 1956, 1); Згуртування всіх миролюбних сил світу під прапором боротьби за мир і свободу народів є вирішальним фактором їх неодмінної перемоги (Ком. Укр., І, 1961, 4); // Оснований на політиці миру і дружби. Соціалістичні країни є ініціаторами багатьох найважливіших миролюбних акцій, спрямованих на зрив агресивної політики імперіалістичних країн (Ком. Укр., 10, 1967, 38); Наш народ переміг у бою І вершить миролюбні діла (Воронько, Тепло.., 1959, 9); // Сповнений приязні, дружелюбності до інших. Привітне його обличчя в ластовиннях осміхається миролюбною усмішкою (Вас., II, 1959, 151); Пісню всіх народів, пісню миролюбну.. не заб’ють вони [палії війни] (Бажан, Роки, 1957, 221).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 715.