МИРТ, а, ч., МИ́РТА, и, ж. Південне вічнозелене дерево родини миртових з білими або рожевими квітками і темно-зеленим запашним листям, що містить ефірну олію. Запахло миртами, цвітом померанців (Н.-Лев., III, 1956, 313); Схили гір зазеленіли темними миртами і плоскими китайськими парасольками піній на узгір’ях двох суходолів (Тулуб, Людолови, II, 1957, 231); Кругом хвилюються, шумлять Розкішні, чарівні діброви, Алеї пальм і ліс лавровий, І благовонних миртів ряд, І кедрів горді верховини, І золотаві апельсини (Пушкін, Руслан і Людм., перекл. Терещенка, 1949, 35): Весільний вінок із мирта.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 715.