МОБІЛІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до мобілізува́ти. Коли ж усіх мобілізованих арсенальців повертали з армії назад на завод, — то виявилося, що й в авіаційній частині Королевич теж спеціаліст по моторах, і тому в армії він так і залишився (Смолич, Мир.., 1958, 42); Насторожений, весь внутрішньо мобілізований, вступив Аркадій у стіни хати безбожника (Вільде, Сестри.., 1958, 37); // у знач. ім. мобілізо́ваний, ного, ч. Військовозобов’язаний, призваний на службу в діючу армію. На горбах маячіли людські постаті, і коли мобілізовані підійшли ближче, то побачили, що то бійці копають окопи (Тют., Вир, 1964, 357).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 767.