МО́ГА, и, ж., заст. Змога, можливість. Коли бо, дітки, малась мога Знов повернутися між вас! (Граб., І, 1959, 147).
Де ті́льки мо́га — де тільки можна. Ми заходили до книгарень.. Взагалі бували де тільки мога (Досв., Вибр., 1959, 106); Скі́льки (як, яко) мо́га — скільки можна, як тільки можна. А що вже мужика свого, так велича [Таківська] скільки мога! (Кв.-Осн., II, 1956, 135); — Випий трошки сього зілля .. Вип’єш — біжи яко мога (Шевч., І, 1951, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 772.