МОГІКА́НИ, ка́н, мн. (одн. могіка́н, а, ч.; могіка́нка, и, ж.).
1. Вимерле плем’я північноамериканських індійців; представники цього племені.
2. перен. Останні або найстаріші представники когось, чогось. В Сполуч. Штатах імперіалістська війна проти Іспанії 1898-го року викликала опозицію "антиім-періалістів", останніх могікан буржуазної демократії.. (Ленін, 22, 1950, 266); Я почав догадуватися, що та гарна, добра пані була не хто інша, як Марія Костянтинівна Заньковецька. А недавно, після розмови з могіканам нашого театру Іваном Олександровичем Мар’яненком, і зовсім у цьому впевнився (Минко, Моя Минківка, 1962, 45); В давнину весь острів [Хортицю] вкривали п’ятсотлітні дуби, серед яких вирізнявся дуб-могікан, що всох у 1871 році (Вітч., 4, 1967, 205).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 773.