МОЗО́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех., розм. Важкою роботою або ходінням натирати мозолі. [С т е х а: ] Завтра знов за тяжку працю: ..ніженьки томити, рученьки мозолити (Крон., І, 1958, 485); * Образно. Мозолила Тарасові душу власна бідність надто останні півтора місяця (Мушк., Чорний хліб, 1960, 112).
◊ Мозо́лити о́чі кому — набридати, докучати постійною присутністю. [Б об:] Я не мозолитиму вам більше очей, прекрасна леді! (Галан, І, 1960, 422); Мозо́лити [свій[ язи́к — те саме, що базі́кати. Як би там не мозолили свої язики папські алілуйщики, але політика Ватікану і далі йтиме у фарватері найреакційнішоі імперіалістичної політики (Мельн., Обличчя… 1960. 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 780.