МОЛОДЯ́ТА, я́т, мн., пестл.
1. Наречений і наречена. Он в церкву ідуть молодята до шлюбу, Он мати колише дитиноньку любу (Л. Укр., І, 1951, 110); — Ось перед нами сидять двоє молодят — всім нам знайомий наречений Федір Безрідний і.. наречена Катерина Доброхліб (Цюпа, Назустріч.., 1958, 444).
2. Молоде подружжя; молоді. — Це добре у вас заведено, що цілою громадою ви своїм молодятам допомагаєте на ноги стати, — кажу я їм (Мирний, IV, 1955, 327); Десь так тиждень по шлюбі прийшов свекор до молодят (Хотк., II,. 1966, 111).
3. рідко. Молоді люди; молодь. — Гоп! Гоп!.. Молодята! І дівчата і хлоп’ята! Годі бігать і скакать, Буду загадку казать (Гл., Вибр., 1951, 215); Такі ж хороші в Сенькові молодята: вони й роблять спритно і співають голосно, — вони все можуть (Вишня, І, 1956, 360).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 789.