МОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, недок., перех. і неперех.
1. Вибивати зерно з колосся, волоття, стручків і т. ін. Хліб складали в стіжки й молотили на току проти неба (Н.-Лев., II, 1956, 218); Молотити сочевицю можна на зернових молотарках (Зерн. боб. культ., 1956, 70); Він умів жати, косити, в’язати, возити, ворушити, молотити (Смолич, І, 1947, 108).
2. перен., розм. Бити когось чим-небудь. В одній хвилі кілька дужих хлопців розпростерло бідних лакеїв насеред гостинця та й давай молотити їх ломаками (Фр., III, 1950, 151); Дівчата жартівливо молотили кулаками Марка (Коп., Тв., 1955, 372); // чим по чому, Ударяти. Миша молотить паличкою по долівці, щось приспівує (Вас., III, 1960, 275); Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (Логв., Давні рани, 1961, 47).
3. перен., фам. Їсти з великим апетитом, із жадобою. Як побачив [Ригорович] добру страву та ще з свіжою рибою, так і прийнявсь молотити, неначе ще нічого зранку і не їв (Кв.-Осн., II, 1956, 167); [Варвара:] А тепер навіть попи ковбасу в піст молотять та ще й горілкою запивають… (Корн., II, 1955, 303).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 791.