МОЛОТО́К, тка, ч.
1. Ручне знаряддя ударної дії — металевий або дерев’яний брусок, насаджений під прямим кутом на держак. Вулкан-коваль тоді трудився, Зевесу блискавку кував; Уздрів Венеру, затрусився, Із рук і молоток упав (Котл., І, 1952, 207); Він гатив молотком по жалу коси (Чорн., Визвол. земля, 1959, 66); * У порівн. Серце його застукало молотком у груди (Мирний, І, 1954, 63); // Предмет, схожий на це знаряддя. Розшукав [капітан] мідного дверного молотка, обшитого шкірою (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 8); Дерев’яний молоток для гри в крокет.
◊ Продава́ти (прода́ти, спрода́ти, пуска́ти і т, ін.) з молотка́ — продавати способом прилюдного торгу, з аукціону. Коли всі його картини спродали з молотка, безслідно канув [Рембрандт] десь у єврейських кварталах голландської столиці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 74).
2. спец. Прилад, пристрій ударної дії. Пневматичні молотки — перфоратори, зберігаючи сили робочого, ворушили напластування[породи] (Досв., Вибр., 1959, 307).
∆ Вибійни́й (відбійни́й) молото́к див. вибійни́й, відбійни́й.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 791.