МОНОМЕ́РИ, ів, мн. (одн. мономе́р, а, ч.). Низькомолекулярні хімічні сполуки, здатні реагувати між собою та утворювати полімерні сполуки. Від мономерів полімери відрізняються лише деякими особливими хімічними й фізичними властивостями (Знання.., 7, 1965, 3); Недавно там [на Лисичанському хімкомбінаті] пущено цех мономерів, який дає вихідний продукт для виробництва капролактаму (Роб. газ., 28.ХІІ 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 796.