МОНОТО́ННИЙ, а, е.
1. Однотонний, однозвучний. Він говорив тихо, скрипучим, монотонним голосом (Коцюб., І, 1955, 292); В поїзді можна було поспати під монотонне перестукування коліс (Ткач, Черг. завдання, 1951, 22).
2. перен. Позбавлений різноманітності, змін; одноманітний. Пішло потім монотонне життя на водах; пиття вод рано й вечір з музиками в додаток (Н.-Лев., II, 1956, 393); На противагу поліському монотонному ландшафтові, карпатські області мальовничі, їх рельєф різноманітний (Дерев, зодч. Укр., 1949, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 797.