МОНУМЕ́НТ, а, ч. Архітектурна або скульптурна Споруда на честь видатної події або особи; пам’ятник. Гора, поросла диким деревом. Між деревом на галявині монумент поета. (Вас., III, 1960, 489); 24 березня 1935 року в Харкові відбулося.. відкриття пам’ятника Т. Г. Шевченкові — одного з найкращих на той час монументів у Радянському Союзі (Мист., 2, 1961, 13); // Споруда на могилі з мармуру, бронзи, граніту тощо на пам’ять про померлого. Чернігівські земляки, вкупі з сином поета, становлять над його [Л. Глібова] могилою невеличкий монумент — надгробок (Коцюб., III, 1955, 202).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 798.