МОРГУ́ЛЯ, і, ж., діал. Гуля (див. гу́ля1). — Чи велика, мамо, моргуля на голові? — спитав насмішкувато Лаврін (Н.-Лев., II, 1956, 321); [Химка:] Чи не знаєте, що зробити дитині: отут за вухом отака зробилася моргуля? (Крон., IV, 1959, 21).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 801.