МОРДУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Завдавати комусь фізичного болю або моральних страждань; мучити, катувати. Панів за те там мордовали [мордували] / жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів (Котл., І, 1952, 135); Нас мордують однакові муки. Гнітить душу однаковий жаль (Граб., І, 1959, 518); Писали в’язні: "Передайте на волю — нас мордував поручник Маєвський. Смерть катам!" (Козл., Ю. Крук, 1957, 406); // Не давати спокою; хвилювати, тривожити. — Мамо! Чуєте чи ні? Мамо! — Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобі? — витріщилась на нього мати, повернувшись од горщика (Вас., І, 1959, 326); // безос. Кирило не чув докорів. Красу природи і її спокій пив хтиво, як спраглий воду, без думки і без сумніву.. Зате по ночах його мордувало (Коцюб., II, 1955, 213).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 801.