МО́РЕНЬКО, а, е., нар.-поет. Пестл. до мо́ре. З неба темного невпинно Ллється дощ без краю, — Певне, нічка затопити Моренько бажає (Л. Укр., IV, 1954, 96); Цвіту моренько пахуче Відусюди обійма (Граб., І, 1959, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 802.