МОРО́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, недок., розм. Займатися чимось клопітливим. — А що це ти робиш, лисичко-сестричко? — Рибку їм. — Дай же й мені? — Отак! Я скільки морочилась, ловила та й віддай йому! Піди сам собі налови! (Укр.. казки, 1951, 31); Над ним [ділом] морочились [судді] трохи не тиждень цілий (Греб., І, 1957, 65); — Довго морочилися конструктори, щоб зменшити вагу верстата і збільшити діаметр оброблюваної деталі, і таки збільшили! (Вітч., 2, 1956, 104); // Довго поратися біля когось, чогось. А мені того не хочеться, — Коло старого морочиться (Чуб., V, 1874, 575); Побачив Барабаш, що тракторист біля трактора морочиться, підійшов, спитав, що трапилось (Головко, І, 1957, 317).
◊ Голова́ моро́читься (моро́чилась) кому, у кого — те саме, що Кру́титься голова́ (див. крути́тися). Марині стало душно.., голова морочилась (Н.-Лев., І, 1956, 99).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 805.