МО́РЩИТИ, щу, щиш, недок., перех.
1. Робити зморшки, складки на шкірі, обличчі тощо. Ясь надимався, взявшись у бік рукою, супив брови, морщив своє молоде лице, щоб додати собі більше панського виду (Н.-Лев., І, 1956, 161); Надаремно Марусяк морщив брови, думаючи, тер собі чоло — з того нічого не виходило. В голову лізли самі дурниці (Хотк., II, 1966, 226); Чабан Дмитро морщить чоло і дивиться кудись далеко в степ (Ірчан, II, 1958, 407).
2. Утворювати брижі на поверхні води. Вітер гне всі дерева, морщить всю воду (Стеф., II, 1953, 45); Вітер морщив у калюжах синю воду (Грим., Подробиці.., 1956,159).
& Мо́рщити постоли́, заст. — робити, шити постоли. Дід Шайтан ані хижки не мав, ні хатини, а жив тим, що морщив людям постоли (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 311).
& Мо́рщити [із се́бе] сироту́ — вдавати із себе сироту. Особливо ж смішна була величезна.. стать Вовкуна, коли він кулився, і кривився, і морщив із себе сироту (Фр., III, 1950, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 807.