МОРІЖО́К, жка, ч. Зменш.-пестл. до морі́г. Широкий двір зеленів моріжком (Коцюб., II, 1955, 392); На моріжках пасуться табуни сірих степових гусей (Кучер, Дорога.., 1958, 80); * У порівн. У веселій Ульчиній кімнаті було, як на зеленім моріжку (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 803.