МОТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до мота́ти 2, 3. Василь тільки рукою поведе або головою мотне, то вже Маруся і почервоніла (Кв.-Осн., II, 1956, 29); Раптом білка мотнула хвостиком і, опинившись на другім дереві, зникла у зелених вітах (Досв., Вибр., 1959, 47); Шинкарка мотнула з свитою в другу кімнату (Мирний, І, 1949, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 811.