МОХНА́ТИЙ, а, е. Те саме, що волоха́тий 1 — 4; кошлатий. Протяг [Хома] йому мохнату руку з карлючкуватими пальцями (Кв.-Осн., II, 1956, 241); Пан Темницький був.. з великими вусами і мохнатими бровами, мав рум’яні щоки (Фр., II, 1950, 291); Хлопець стояв перед трюмо з мохнатим рушником за плечима (Вол., Місячне срібло, 1961, 7); Уже горіли мохнатими і червоними, як жар, шапками будяки (Тют., Вир, 1964, 230).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 814.